Після запуску в експлуатацію І черги ДТЕК Тилігульської ВЕС директор станції Олег Соловей дав інтерв’ю місцевій газеті «Березань». Читайте повний текст інтерв’ю далі.

Про будь-яке велике будівництво, і зараз мова йде не про однойменний президентський проєкт, який успішно реалізовувався в Україні до повномасштабного вторгнення, можна розповідати майже нескінченно. Адже при близькому зануренні в тему стають відомими такі нюанси й тонкощі, про які не повідомлялося раніше, але які дуже цікаві широкому загалу. Так само можна сказати й про Тилігульську ВЕС, перша черга якої від минулого місяця вже генерує електроенергію. “Березань” вже двічі писала про цю непересічну подію, однак деякі важливі питання все одно залишаються невисвітленими. Тому найкраще рішення – домовитися про інтерв’ю з керівництвом станції, аби дізнатися про все, що цікавить найбільше, з перших вуст. І директор ТОВ “ДТЕК Тилігульська ВЕС” Олег Соловей люб’язно погодився приділити увагу керівнику місцевого медіа, знайшовши час для спілкування у своєму щільному графіку.

– Олеже Вікторовичу, першу чергу Тилігульської ВЕС, яка розташована на території Березанської та Коблівської громад, вже запущено. Скажіть, будь ласка, як було прийнято рішення відновити будівництво вітроелектростанції, та ще й під час воєнного стану? Якими були найбільші пов’язані з цим ризики?

– Рішення відновити будівництво Тилігульского вітропарку було, звісно, дуже непростим. Ризики були і залишаються досить високими. Всі ми знаємо, що об’єкти енергетичної інфраструктури – це мішень для ворога. Але від самого початку ми розуміли, що додаткові кіловати потрібні Україні. І ми впевнювалися у цьому на кожному етапі будівництва. Тилігульська ВЕС – це наш внесок в енергетичну безпеку і незалежність країни.

Коли почалася ця кривава повномасштабна війна, ми деякий час, як і всі в країні, оговтувалися від освідомлення, що трапилося. За деякий час ми почали консервувати об’єкт і обладнання, щоб зберегти можливість у майбутньому завершити будівництво. На майданчику вже були компоненти для монтажу 13 вітротурбін. І вже у той час ми розмірковували, а що як ми продовжимо будівництво попри військові дії? Наші іноземні партнери виїхали з України за розпорядженням посольств їх країн і забрали з собою обладнання для монтажу турбін. Тож ми мали думати не лише над воєнними ризиками, але і над тим, з ким і як будувати. Перші успіхи Збройних Сил України дали нам додаткову віру, що ми також маємо працювати над перемогою на власному енергетичному фронті. З цією вірою ми змогли погодити відновлення будівництва з нашими партнерами.

Потім пішов підготовчий процес. Ми вирішили робити, треба було визначитися, яким  ресурсом. Як директор станції хочу сказати, що на кожному етапі виклики були настільки складними, що я не знав напевно, чи ми зможемо розпочати будівництво… але ми змогли. Ми навчалися новому, шукали нові підходи і ресурси.

Тим самим часом наша команда, як і мешканці громади, не раз ставали свідками прольоту ворожих ракет біля турбін. Ви самі знаєте краще за мене, яка відстань від нас до фронту. Тому ми окремо досить довго оцінювали  питання безпеки для людей, які вестимуть роботи.

І потім, коли ми вже відновили будівництво, почалися блекаути, паливна криза і криваві обстріли енергетичної інфраструктури, від яких суттєво постраждали співробітники і активи ДТЕК. Саме тоді ми отримували листи від національного оператора – Укренерго – з проханням допомогти Південній енергосистемі. Це додавало впевненості, що ми маємо продовжувати будувати заради країни.

– Що було найскладнішим при будівництві станції під час війни?

– Перш за все, складно було зважитися почати будівництво власними силами без іноземних підрядників. Це було наше перше будівництво з виключно українською експертизою. Тож ми мали зібрати команду. Ми постійно консультувалися з партнерами Vestas та FairWind, і крок за кроком рушили до мети.

Друге, коли ти готуєш монтаж турбіни, а тут починається повітряна тривога, треба все скласти, зібрати обладнання та евакуювати людей. Потім відбій, працівники повертаються на майданчик, підіймаються на турбіну, знову розгортають обладнання та продовжують роботу, а потім знов тривога. Дуже важко, коли будуєш плани на монтаж турбіни, а ці плани постійно руйнуються. Уявіть, коли 100-тонна конструкція підіймається у повітря, й тут лунає сигнал про ворожу ракетну атаку. Ми підрахували, що тривога за весь час будівництва лунала майже 300 разів. Це дуже виснажувало всіх – і фізично, і психологічно, коли тривоги лунають по 4-5-6 разів на день. Процес монтажу - це дуже кропітка робота, ніщо не має відволікати, а тут такі нові умови. Наші працівники проявили героїзм та незламність. Адже всі учасники й виконавці проєкту добре розуміли, що завдяки їхній праці у мережу надійде така потрібна електроенергія!

По-третє, більша частина будівництва припала на зиму. Ми раніше прагнули мінімізувати монтаж турбін у зимовий період. Але тут довелося монтувати у саму негоду - ми боролися з туманами, обмерзанням, вітрами – отримали повний спектр непогоди. Щоб прискоритися, ми коригували роботу в режимі “день-ніч”, коли треба було домовлятися з Миколаївською обласною державною адміністрацією та військовими, адже діяла комендантська година.

Дуже важко було під час блекаутів, коли хлопці працювали виключно на генераторах. З їжею, водою, пальним – проблеми. Люди часто промокали до нитки – ми їх розміщали у своєму будмістечку. Вони там й спали на полу, і робочу одежу сушили. Важко було, бо були розлучені з родинами – їхні родини з дітками в інших містах, там теж блекаут і холодно, а вони – тут, на своєму енергетичному фронті.

– Чи мали працівники надійне укриття під час повітряних тривог?

 – Коли ми домовлялися з підрядниками стосовно будівництва, були погоджені і плани безпеки. Було закуплено три мобільних укриття. Одне використовувалося там, де виконували монтажні роботи, друге, де йшли пусконалагоджувальні роботи, третє було передбачене для працівників на підготовчих роботах. Також було закуплено каски, бронежилети, реанімаційне обладнання, встановлене на спеціальному автомобілі, аби доправити постраждалого до лікарні в разі потреби, з нами постійно був лікар. Ми маємо й стаціонарне бомбосховище. Був запас їжі та води, Інтернет, генератори. Ми ж – об’єкт критичної інфраструктури, тому ціль номер один для ворога. До слова, ми пройшли декілька аудитів протоколів безпеки з боку Vestas з відмінною оцінкою.

– Я переконана, що ваша команда неабияк здивувала ваших іноземних партнерів, так само як українська армія – весь світ. Будувати об’єкт такого рівня під час війни – це справжній подвиг!

 – Так, Україна дивує всіх. Українці – це незламні люди, наші ЗСУ – це міцні залізні хлопці, які насправді здивували весь світ. Тому ми на своєму енергетичному фронті намагалися не відставати, й робити все від нас залежне, можливе й неможливе. Адже електростанції в період війни ніде й ніхто у світі ще не будував!

– Яку роль у будівництві зіграла регіональна та місцева влада?

 – Роль влади у процесі підготовки та будівництва була насправді значущою. В першу чергу хочу відзначити підтримку та сприяння обласної гілки – Миколаївської обласної ради на чолі з Ганною Замазєєвою та Миколаївської облдержадміністрації з Віталієм  Кімом. Їхня допомога – це яскравий приклад «інвестиційних нянь», забезпечення прозорих умов для ведення бізнесу. Ми дуже вдячні їм за підтримку та організацію чесної взаємодії бізнесу з владою. Також вдячні місцевій владі – керівництву та депутатським корпусам Березанської й Коблівської громад. На сьогодні нами вже підготовлено пакет документів на продовження будівництва другої черги – по оренді земельних ділянок, які принесуть додаткове надходження податків. Для нас це – продовження будівництва, для громад – можливість поповнити місцеві бюджети. А для країни це зміцнення енергобезпеки. Від цих рішень виграють всі, сподіваємось, що підтримка буде.

Якщо говорити більше про нашу співпрацю, то між “ДТЕК Тилігульська ВЕС”, Березанською селищною радою, Миколаївськими ОДА та облрадою було підписано меморандум. В ньому розподілено, куди ми рухаємося, які будуть фокуси підтримки одне одного. В ньому було прозоро виписано пункти, хто й що робить – тобто була складена така собі “дорожня карта”. Ми по ньому вже почали рухатися ще до повномасштабного вторгнення. У меморандумі зафіксовано, що ми сприяємо громаді, а громада – будівництву вітропарку. З боку влади для нас основна підтримка – це прозорі умови співпраці. Коли бізнес і влада ставляться одне до одного як партнери, – можна очікувати на гарний результат.

– Про потужність першої черги станції – 114 МВт, наша газета вже писала. А ось які регіони вона буде забезпечувати електроенергією?

– Наша ВЕС проектною потужністю 500 МВт після завершення будівництва стане найбільшою станцією в Україні та Східній Європі. І буде спроможна підтримувати досить  великі території – до мільйона домогосподарств. Перш за все це допомога енергетикою для Миколаївської і Одеської областей. Вітрогенерація вже суттєво допомагала регіонам під час блекаутів.

– Які професії будуть затребувані для роботи на Тилігульській ВЕС? Саме якщо казати про перспективу для випускників місцевих загальноосвітніх закладів наприклад. На кого треба вивчитися, аби працювати у вас?

– Якщо говорити взагалі про роботу, то від початку будівництва вже було працевлаштовано понад 80 працівників з місцевих громад. Зараз залишилося десь 50 – це охорона, обслуговування будівель тощо. На перспективу нам потрібні інженерні професії – інженери-електрики, інженери-енергетики. Адже у нас експлуатується найсучасніше високотехнологічне іноземне обладнання, користування ним потребує високої кваліфікації. На додачу треба досконало володіти англійською, бо вся документація – на ній. Тож висококласним фахівцям в енергетичній галузі, які проводитимуть обслуговування та виконуватимуть сервісні роботи, у нас завжди раді.

– Під час великої війни компанія ДТЕК ВДЕ неодноразово передавала гуманітарну допомогу. Миколаївській області загалом й Березанській та Коблівській громадам зокрема. А що з програмою соціального партнерства по Березанській селищній раді, чи плануєте реалізовувати її, наприклад, щодо проєкту з капітального ремонту водопроводу в Краснопіллі?

– Почну з того, що треба розуміти, наскільки компанії ДТЕК на сьогодні складно. Більша частина наших потужних підприємств – в окупації. Вони не працюють, й не приносять доходів. А розраховуватися з нашими інвесторами – треба. Нам у фінансовому плані дуже тяжко. Але ж, як соціально відповідальна компанія, ми вже напевно заслужили на розуміння. Ми завжди старалися бути корисними, зокрема Березанській громаді, з якою вже зріднилися. Ми підтримували значущі заходи й під час війни, і до неї. Треба було поміняти вікна в школі, зробити спортивний майданчик тощо – ми все це робили.

Та під час війни на прохання керівництва громади ми сфокусувалися на гуманітарній підтримці. Це були й медикаменти, й засоби захисту, й харчові продукти, й генеруючі енергію пристрої. Коли нас просили, – ми йшли назустріч. Ми розуміли, що допомоги нині потребують люди громади – й місцеві, й внутрішньо переміщені. У підсумку загальна сума допомоги сягнула понад 4 млн грн. Якщо ж взяти до уваги всі кошти, інвестовані в громаду ще до введення в експлуатацію ВЕС, то ця цифра за різними формами підтримки склала близько 12,7 млн грн (в тому числі 5,4 млн по податках – орендній платі за землю та ПДФО). Ці кошти допомагали громаді жити й розвиватись. Чи ж це не сигнал, що ми – надійний партнер?

Повертаючись до Вашого запитання про фінансування саме першого пункту в укладеному нами з Березанською громадою договорі соціального партнерства – капітального ремонту водопроводу в Краснопіллі, хочу зазначити, що на жаль війна зіпсувала наші плани. Якщо б її не було, то в серпні 2022 року на День Незалежності ми б запустили ВЕС згідно із заявленою потужністю 500 МВт й повністю виконали б меморандум. Адже мали б фінансову спроможність для цього. Однак не так сталось, як планувалось. Не з нашої вини, а з усім відомих причин. Пріоритети соціальних проєктів було зміщено на актуальні на час війни гуманітарні запити, на які ми відповідали.

На сьогодні ж ситуація така. Виділення 13-ти мільйонів гривень упродовж трьох років згідно програми соціального партнерства передбачалося при введенні в експлуатацію 500 МВт наших енергетичних потужностей. Але наразі збудовано лише 114 МВт.

Саме по Березанській громаді - запущено 102 МВт. То ж це зменшує суму за укладеною програмою. Загалом в рік мало б виплачуватися трохи більше 1,7 млн грн. Якщо ж брати суму вже наданої допомоги, то вона суттєво вища. Але ми не кажемо, що відмовляємося від соціальних проєктів навіть за цих умов, і вже з цими об’ємами гуманітарної допомоги, які було надано за запитом громади. 

Гадаю, що ми з громадою маємо обговорити це питання, аби було зрозуміло, що ми залишаємо у програмі  на цей період, а що переносимо чи взагалі прибираємо з неї до продовження будівництва. Ми готові для діалогу та співпраці.

Однак при цьому я знову закликаю до розуміння того, що компанії ДТЕК треба думати про те, якою буде наступна зима, бо ж війна не закінчилася. Вона буде тяжка й до неї треба готуватися. Від нашої роботи також залежить енергопостачання українців.

Наразі ми готуємо інформацію по виконанню меморандуму для всіх сторін-підписантів, аби вони з нею ознайомились. Після цього будемо обговорювати подальші кроки. Ми очікуємо від депутатів і керівництва Березанської громади розуміння та підтримки. Ми зі свого боку навіть за складних умов повномасштабної війни відповідали на запити громади стосовно гуманітарної допомоги. Тож ми готові обговорювати як можемо допомагати громаді з водопроводом, або почути пріоритетні потреби.

– Я так розумію, компанія ДТЕК ВДЕ таки налаштована добудовувати станцію до проєктної потужності в 500 МВт, як планувалося до війни?

– Ми всі цього хочемо. Зокрема Максим Вікторович Тімченко, – керівник ДТЕК, не раз підтверджував, що компанія робить все, аби будівництво продовжувалося. Я б хотів, щоб всі розуміли, що успіх цього проєкту, – це успіх всієї громади, оскільки коли буде задіяна вся проєктна потужність, це можливість для нас виконати ще більше. Однак відновлення будівництва потребує великих коштів, яких наразі немає. Тому ми шукаємо іноземних інвесторів, які б повірили в нас та інвестували. Робимо для цього все можливе й неможливе, аби привернути увагу до потреб та проблем енергетичної галузі України, зробити акцент на нашій незламності, на тому, що нас треба підтримувати. Тому це будівництво важливе для всіх. Разом ми можемо все, і навіть більше. Це – запорука успіху!

З керівником Тилігульської ВЕС спілкувалася редактор газети «Березань» Людмила Дехтяренко.